Одна медаль і втрачені сподівання

Одна медаль і втрачені сподівання

У Пхьончхані завершилися 23-ті Зимові Олімпійські ігри. Медальний залік виграла Норвегія, яка здобула стільки ж золотих нагород, як і Німеччина (14), але має більше срібла. Окрім того, норвежці побили рекорд США за кількістю нагород на зимових Олімпіадах. У Ванкувері-2010 у американців було 37 медалей, а зараз у збірної Норвегії – 39.

Україна з однією золотою медаллю фристайліста Олександра Абраменка в цьому рейтингу – на 21-му місці. Результат, начебто, непоганий, якщо зважити, що нинішня команда була найменшою за весь період виступів на білих Олімпіадах.

Але в тому й річ, що справді пристойного виступу, окрім Абраменка, чекали ще від змагань у біатлоні – профільного і єдиного справді розвиненого в Україні зимового виду спорту. До речі, на Іграх у Сочі саме біатлоністки завоювали для України дві нагороди – золоту і бронзову. Та стріляючі лижники повернулися з Південної Кореї з порожніми руками. Найвищим їхнім досягненням стало сьоме місце у змішаній естафеті. Цей результат уже назвали провалом.

Крок назад, порівняно з попередньою Олімпіадою, зробили не лише біатлоністи, а й олімпійська команда загалом. Порівняно з Іграми-2014 у Сочі до топ-15 потрапили лише шість українських спортсменів – проти 15 на Олімпіаді чотирирічної давнини. І то з урахуванням санної естафети, де українці посіли 13-те місце з 13 учасників.

Кременчанин Андрій Мандзій, який посів у змаганнях санкарів-одиночників передостаннє місце, шокував прихильників відео, де він власноруч виготовляє сани, на яких потім стартував на Олімпіаді.

Важко вимагати пристойних показників і від гірськолижників Ольги Книш та Івана Ковбаснюка, враховуючи, що на швидкісних трасах калібру пхьончханської вони змагаються чи тренуються лічені рази на рік.

У цьому контексті несподіваними можна назвати відразу кілька результатів. Скажімо, двоборця Віктора Пасічника, котрий не має змоги постійно їздити на етапи Кубка світу, постійно тренувати стрибки зі 120-метрового трампліна, але при цьому покращує свої результати і фінішує на 30-му і 23-му місцях серед півсотні учасників. А це – більше ніж на десять позицій вище порівняно з Олімпіадою в Сочі. Віктор міг би виступати ще ліпше, якби  він мав такі ж умови для підготовки, як представники деяких країн, яких він обійшов.

Крім Пасічника, непогано у Пхльончхані проявив себе санкар Антон Дукач, котрий мав усі шанси потрапити до двадцятки фіналістів.

А надто – наймолодший у складі української олімпійської збірної, перший в її історії скелетоніст Владислав Гераскевич. Хлопцеві лише 19, і цим видом спорту він почав займатися тільки за два роки до старту Олімпіади-2018. На міжнародні старти Владислав їздив винятково завдяки ентузіазмові батька Михайла Гераскевича, котрий спершу витратив усі домашні заощадження, а потім вліз у борги. Завдяки цьому, а також власній наполегливості Владислав прогресує вельми швидко. На торішньому Чемпіонаті світу він був 24-м, а на Олімпіаді фінішував 12-м, показавши в заключному заїзді сьомий результат серед 20-ти учасників фіналу. Батько спортсмена каже, що сина вже намагалися перетягнути до своїх лав кілька європейських країн. Однак, Владислав демонструє патріотизм і відповідає, що хоче досягнути вершин під українським стягом.

Ось лишень чи готова забезпечити усі необхідні для Владислава умови держава? Перспективи туманні, бо, як кажуть чиновники, будувати трасу для одного спортсмена не дуже вигідно. Взагалі, функціонери від спорту схильні до поспішних висновків. Мовляв, немає результату, спортсмени посідають останні місця, тому й вид спорту не є перспективним і на адекватне фінансування не заслуговує. Показовим у цьому контексті мав би стати приклад новоспеченого олімпійського чемпіона Олександра Абраменка. На Олімпіадах у Турині-2006 і Ванкувері-2010 молодий фристайліст посідав передостаннє і останнє місця відповідно. Перші помітні результати у нього з’явилися лише в 2009-у. У той час до Абраменка ставилися приблизно так, як до тих хлопців і дівчат, які посідають останні місця зараз. При такому ставленні можна опустити руки. Чимало атлетів так і роблять. Абраменко пішов до кінця і на своїй четвертій Олімпіаді в 29-річному віці став чемпіоном. Хоча перспектив, начебто, не було, тренуватися доводилося за кордоном.

Після перемоги Олександра в Пхьончхані вся країна жахнулася від того, в якому стані перебуває трамплін, на якому готувався майбутній чемпіон. Власне, той трамплін – лише крапля в морі, бо більшість спортивних об’єктів, на яких тренуються представники зимових видів, перебувають у не менш плачевному стані.

Великі сподівання зараз покладають на будівництво тренувального комплексу в Буковелі. З його появою, начебто, становище багатьох зимових видів (біатлону, лижних перегонів, різних видів фристайлу і, можливо, сноубордингу) має покращитися.

Та для того, щоб зупинити вільне падіння українського спорту, зміни треба запроваджувати вже й зараз. Інакше в Пекіні-2022 навіть шість місць у топ-15 здаватимуться досягненням, ділиться своїми роздумами спортивний оглядач Тарас Романюк.

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *