Одна втеча

Одна втеча

Останнім часом Макс дивно поводиться. Ось уже більше тижня він якийсь замислений і на розпитування Юлі просто не реагує. В інтернаті не прийнято лізти один одному в душу, але ж Максим кращий друг! Юля потайки спостерігала за товаришем. Вчора він перемовлявся з якимись незнайомими хлопцями у дворі. Тривожні думки не покидали голову дівчини. Аби тільки нікуди не вліз. Можливо, він вирішив втекти?  З інтернату дуже часто хтось тікає й пізніше їх приводять з поліції. Але Саша не такий! Він би сказав їй. Ще Юля бачила, як він тим же хлопцям віддав свій телефон, що ледь випросив у тітки минулого року на день народження. Серце дівчини стискалося від поганих передчуттів, але все, що вона могла, це просто спостерігати.

Максим давно зауважив, що непомітно вибратися з інтернату можна саме в цей час. Правда, в так званий батьківський день, справжні батьки в дитбудинок приходять рідко. Хіба що до малого Ярика приїжджають іноді мама з татом на “Мерседесі”. Привозять дорогі подарунки, іграшки, цукерки і новий одяг. Хлопчик потім ще довго роздаровує ці речі інтернатським, але ніхто не заздрить хлопцеві, який виявився непотрібним найріднішим людям в світі.

Саме сьогодні Макс зробить задумане! Юля про щось здогадується, але він не хоче її втягувати. Це може бути небезпечно. Після сніданку почнуть приїжджати родичі, і ніхто не помітить його відсутність. Напевно, навіть до вечора.

Хлопець прокрався до діри в паркані, виповз на вузьку дорогу, але не пішов по ній, а обігнув через чиїсь городи і ледь помітною стежкою попрямував до автобусної зупинки. Яка зараз година? Рука за звичкою ковзнула в кишеню, але замість кращого в світі телефону натрапила на той самий згорток. На мить Максима охопив сум, але хлопець рішуче прогнав цю думку. Треба поспішати!

– Куди це ти ? А як же я? Невже не міг хоча б попрощатися?

Від несподіванки Макс застиг на місці і здивовано глянув на захекану Юлю. Дівчина тремтіла і ледь не плакала.

– Це не те, про що ти думаєш, – відповів хлопець збентежено.

– А що мені думати? Я бачила, як ти продав подарунок тітки! І як розмовляв з тими хлопцями! Ти хочеш мене залишити тут саму? – вигукнула Юля. В її очах читався відчай і Максим зрозумів, що треба було розповісти їй все одразу.

– Я не продав, а виміняв! Сьогодні у моєї мами день народження! Сорок років. Глянь! – Максим витяг з кишені невелику коробку, в якій лежали масивні срібні сережки.

– Яка краса! Ти їдеш до мами на день народження? Я думала ти просто вирішив втекти! Візьми мене з собою! – вигукнула Юля, переводячи погляд з пакунка на хлопця, який завжди був поруч. Вона навіть не подумала, що їй може влетіти так само, як йому, якщо їхнє зникнення помітять. Вони завжди все робили разом і тепер Юля теж не збиралася лишатись осторонь.

До обласного центру їхали довго, і Максим, насупившись, мовчав, спостерігаючи, як залишаються позаду дерева та будинки. Дівчина теж притихла. По приїзді трохи поблукали, поки знайшли потрібну квартиру. Все ж, він дуже давно тут не був. Аби тільки була вдома..

– Мама! – Максим заглянув у відчинені двері.

– Свєта! Прокидайся. До тебе гості. – роздався п’яний чоловічий голос.

– Не забув синок про ювілей! Та прийди в себе! – весела компанія кричала навколо жінки. Хтось тряс Світлану за плече.

– Ой, який подарунок! – ніяк не міг заспокоїтися якийсь жвавий чоловік з надкушеним бутербродом в руці.

– За це в ломбарді можуть пристойно дати!

– Заткнись, Микола! – відгукнулася нарешті іменинниця і підняла хмільні очі на гостей.

– Мамо, з Днем народження! – затинаючись, випалив Максим.

– Не треба в ломбард! Ти потерпи, ще трохи залишилося. Я заберу тебе звідси.

Щось стисло горло хлопцеві і він більше нічого не міг сказати. Йому було безмежно боляче дивитись на це все. Він хотів подарувати їй краще життя. Мати, тим часом, тремтячими пальцями одягнула сережки і, усміхнувшись, обійняла сина. Різкий запах алкоголю вдарив йому в лице, але Максим не звернув уваги. Він так за нею сумував.

–  Випийте з подругою за моє здоров’я! – випустивши сина, запропонувала Світлана і сама потягнулась до чарки. Юля взяла Максима за руку.

– Ми поспішаємо, до вечора треба встигнути назад. Підемо, Максе, – тремтячим голосом відгукнулася дівчина. Їх навіть не зупиняли. Компанія продовжила святкування і не звернула жодної уваги на те, що вони пішли

– Ох, і отримаємо ж ми в інтернаті! – оговтався нарешті Максим.

– Може й не отримаємо. Нас не так вже й довго не було. Тим більше,  якщо Ярикові батьки приїхали, то директорка точно крутиться біля них, щоб знову випросити грошей.  Давай купимо в дорогу бубликів, я так зголодніла! – Юля, як могла, відволікала хлопця від невеселих думок. Нарешті Максим обізвався:

– Ти не думай… Вона хороша. Просто після смерті батька спилася.  Ну і що, що позбавлена батьківських прав? За те я синівських не позбавлений! Закінчу школу, піду працювати. Вчитися далі можна і заочно. Я її вилікую, витягну з того болота. Спробую квартиру в кредит взяти.  І без тебе, Юлю, я теж нікуди. – Максим сильніше стиснув тонку долоньку дівчини. Вони так і не розімкнули рук, відколи вийшли з квартири.

– А я, – Юля від хвилювання не знала, що сказати, адже до цього вона навіть думати про таке боялася, – все вдома робитиму і їсти вам готуватиму, і вчитися піду.  Я буду любити твою маму…

Вони сіли в автобус і повільно поїхали назад в інтернат. І всю дорогу їли бублики, і фантазували про своє майбутнє.

Софія КУЦЛО.






Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *