Жінка, зодягнена в літо. У неї є діти, але цього вечора вона гуляє одна. У неї закоханий Липень. Вона солодша за усі нектари, вона прекрасніша за усі квіти, бо вона і є Квітка. Найкраща з квіток – Жінка. Така сонячна, така соковита, така п’янка, така… приваблива! Її плечі цілує вечір, її за руку веде промінь, на її голові – вінок літа.
Жінка… Вечір просякнутий запахом липи і сіна; вечір стелить під ноги пелюстки відцвівших троянд; вечір приймає у свої обійми жінку, яка гуляє одна. Літо минає, липень минає…
Жінка іде заквітчана, сонячна, щаслива. Я теж стала щасливішою, коли дивилася на цю жінку; згадала пісню В. Павліка:
«Кохайте жінку!
Кохайте жінку!
Цілуйте руки
Й Її вуста.
Кохайте жінку
Найкращу жінку
Єдину жінку
На всі літа!»
Неля ДРИБОТІЙ.
