Недільний літній спекотний день ми вирішили провести біля річки. Є в нашім краю цікаві місцини, які приваблюють туристів з усієї України і навіть із-за кордону. Хоча ми не завжди цінуємо їхню благодатну ауру, шукаючи відпочинку на далеких морях. Та сьогодні не той час, не той настрій. Нині пора милуватися красою отчої землі, насолоджуватися її неймовірним природнім довкіллям.
– Роксі, подай рушник!
– Роксі, зроби чаю!
– Роксі, принеси окуляри!
Молода красуня, модельної зовнішності, з тонкими чорними бровами і голубими, як серпневе небо очима, легко і вправно виконувала усі команди, наче загіпнотизована. Голос і насправді звучав магнетично, а все інше вражало повною протилежністю. Чоловік був маленьким, сивим, зіщуленим, кульгав на праву ногу і видавався, як не старим, то невизначеного віку. Роксолані ж було не більше двадцяти п’яти. На мальовничому березі Серету, у місці, якнайкраще облаштованому для відпочинку, ця дивна пара викликала неоднозначні погляди і жваву цікавість оточуючих.
Під зеленокосою вербою стояв їхній джип, біля нього – столик і зручні крісла, в густій траві примостилися два барвисті килимки. Старий, як ми його назвали, часто купався і мав свої вибаги. Його молода супутниця лише засмагала, мабуть, не хотіла мочити своєї оксамитової шкіри в річковій воді.
На березі був невеличкий бар, куди старий защораз посилав свою Роксі по чай, і усі зробили висновок, що в нього тиск, і кави йому не можна пити. Інші відпочивальники тихо снували туди-сюди, несучи з бару ароматну каву і рятівне, під час спеки, морозиво. Роксі кружляла біля старого, наче бабка біля будяка, стараючись в усьому догодити. А він, приховуючи задоволення, лише фиркав, як розбещений їжак, і по-молодечому потягався на килимку. Чудернацька конструкція, на кшталт чалми на голові Роксолани викликала здогадку про її волосся. Більшість зробили її блондинкою, хоча чорне волосся їй теж би личило. Та якось, несподівано для всіх, одним легким порухом руки вона скинула хустину і нахилившись вперед, розсипала аж до землі струмені блискучого русявого волосся. Всі аж завмерли, а старий, щоб її часом не зурочили, знову покликав свою Роксі до себе. Вона, відкинувши голову назад, швидко зібрала волосся у хвіст і гордо, як цариця, пішла до нього.
День котився до вечора, і вони взялися до трапези. Старий причастився ромом і закусував його шинкою та сиром, а Роксолана їла лишень виноград.
– Налийте ще і їй, – насмілився порадити перехожий, який був «під мухою» і мав гарний настрій.
– А вона не п’є, – сказав спокійно старий. – Дуже побожна. Навіть після інтиму молиться. По три рази на день…
– Ого! – вигукнула якась жінка. – А я вже так давно не молилася.
Всі засміялися. Старий ще налив собі рому і посміхався самими кутиками вуст.
– То вона ваша дружина? – запитала жінка, та, що давно не молилася.
– Вона – свято мого життя, – сказав старий.
Усі замовкли, задумалися, кожен над чимось своїм. А для мене це були найкращі слова, які я почула за цей святковий літній день.
